Своєю пишністю статною ся
Врода гнітить простирадло біляве;
Відблиски й тіні тікають, дрижа
З тіла її на волосся хвиляве.
Моє око плещеться і мається,
Коли полискує обличчя її,
Своїми підборами впивається
Ся краса у серце крізь груди мої.
Розкішна молитва у храмі спокус
Сяє крізь око моє;
Змія викрадає любов крізь укус
Й жало ховає своє.
Її трута соладка, - мед в щільніку,
Що з блакиттю і квітами увінчавсь;
Із уст її мова ллє ніжність крихку,
В плече моє перли її врізаясь.
Мов та сріблястая ласка, постава
Її блискотить і в'ється в розпалі;
Вона блискає зором - чари пуска,
Трутизна вника в мені щонайдалі.
Багатьох уже погляд той пристрасний
У дерев'яну домовину заклав;
Цілунок її відвертий й жагучий
Притупив тривогу і життя забрав.
Для неї я зірку в зубах принесу,
Їй по-німому про кохання скажу;
Хотів би я вмерти не в неї в саду,
Та смерть не ошукати, я промовчу...