Страшне море розлилося на вулиці Грушевського,
Хвилі дуже глибокі мають шпилі і гребні високі,
Течії глибинні, різні риби шиповані й грізні,
Між гострими рифами - кликами лева злотистого.
Людей уплутали сіті, пастки й тяжкі умови,
Душі вивернули, мов кролячу шкіру роздерли,
І їх груди парують, і нудить нутро живота,
Всі стали, мов стайня на ловах зубра чи буйвола.
Кити і дельфіни виринають із хвилі вразливі,
Акули й їжі стережуть простори синьої гладі,
Люди хотять пірнути в безодню у води бурхливі,
Їх тримають за руки: нені, кохані, діти, рідні.
В воду криштально прозору пали краплі крові,
Рифи, підводні скелі розбили руки й очі,
Люди, мов матроси урятовані із виру,
В Києві в серці міста кричать про допомогу.
Чайка валує, вітрило палає, палиці,
Кулі, залізо, скло б’ють по човну старезному;
Вогонь, брущатка, каміння летять в сизу пташку,
На рифи гонять Чайку, на ті де краплі крові...