Готичные ели и куполы буков.
Картавые громы за краешком крон.
Ночей чернокнижье читаю по буквам.
Усну, охраняет меня Орион.
Я встану пораньше с пылающим сердцем
И с лёгкостью мысли, азартом в глазах.
На окнах сыграет мне солнышко скерцо
И нету движенью нужды в тормозах.
Уставши от бесовских шабашей фикций
И той конфискации душ под гармонь,
Так хочется в веке двадцатом забыться.
Забиться в пещеру и нянчить огонь.
Свободы предтеча - поспешное бегство
От тягостных дум в возносящийся дым.
Звенят ручейки быстроного детства,
Как кровь голубая из самых глубин.
Рассветы мои с изумрудным налётом,
Над шёпотом злобным и тихим вослед.
И готики строгость, её одинокость,
Полян земляничных рубиновый цвет.
В раздумье стою я под небом просторным,
Под холодом ветра и тяжестью дум.
В сражении вечном святого с позорным
Всё больше светлеет затравленный ум.
Болят диссонансы. Печалят симфонии.
А ноты восстали под огненный залп.
Молчу... так похоже на зал филармонии.
Колонный бессонный еловый мой зал.
***********
Лина Костенко.Готичні смереки над банями буків.
***
Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
і сплю, прочитавши собі Оріон.
А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.
Обридли відьомскі шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.
Свободи предтеча – розхристана втеча
з мурованих дум у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров’ю камінних глибин.
Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць –
готика самотності, готика суворості,
рубінові розсипища суниць…
Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.
Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний безсонний смерековий зал.