Прийшов той день,
І сонечко востало
На люд дрібний
Вогнем своїх свічок.
Воно втомилось
І не спочивало.
Воно – життя!
Життя лише одно!
Ти розлютив його.
Тепер за все отримуй
Цей безлад, мотлох, хлам,
Смерть тисяч поколінь.
Ти не вберіг його –
За це тепер страждай
Крізь стогін, плачи, голосіння,
Бо загубив людське ти покоління.
Не знає Сонце, що таке пощада!
Тепер воно – дитина Ада.
А ти, як хочеш жить у мирі,
Не будь таким лихим з усіми.
Хай краще Ти – не сонечко страждає!
Людина в Сонця силу забирає.
Твоя провина – безлад на Землі.
Настали і для неї лиха дні.
Є мить одна, і є одна надія.
Зумієш тільки ти цей безлад подолать.
Бо знай, у цьому світі ти – Людина
І за тобою вибір: гинуть – помагать.
Лиш ти один у цю лиху годину,
У мить одну все можеш зупинить.
Зроби ж цей вибір, любий милий сину.
Чи жити нам, чи Землю загубить.
Врятуй її! Скоріше, швидше, швидше!
Бо у твоїх руках її судьба.
Повинен бути ти за всіх гідніший,
Закони всі вершить твоя рука.
Коли не ти, то хто їй допоможе
У час скрутний свободи досягти?
Поквапся, друже, і невдовзі, може,
Підійдеш до своєї ти мети.
Іди! Хоч навіть зверху падає каміння.
Іди крізь грози, бурі, ураган.
Іди! Щоб врятувати наше покоління,
Не потрапляючи у злиднів той капкан.
Не будь же тим, ким ти не хочеш бути.
Поквапся, як не згас вогонь життя.
На цій Землі вирішувати людям,
Хто винен є, хто прав і хто не прав.
Чому ж не дієш ти?
Чому ти зупинився?
Хіба цьому тебе закон навчав давно?
Даремно рід людський на цій Землі ганьбився,
Щоб викинути все, як у вікно?
Ні! Це неправда! Я тобі не вірю!
То дій же швидше, поки маєш час!
Або невдовзі від Землі лишиться
Лиш те, що не побачить жоден з нас…