Дивлюся з сумом

Ольга Муромец
Дивлюся з сумом на занедбане село,
Де навіть гомону дитячого не чути,
А серце плаче, бо немае сил забути,
Що навкруги усе по іншому було.

Краси такої більше не було ніде
І я колись не мала змоги зрозуміти:
Ну як можливо край свій рідний не любити
І ту стежину, що додому приведе?

Та спорожнів з роками серцю милий дім
І його стіни не на радість, а на горе...
Весняних квітів найдорожче в світі море
Садок старенький розстеляе, наче дим...

Дивлюсь і плачу! Бо не можу ні забуть,
Ні якось далі с тими спогадами жити.
І розумію, що не можна так любити
Все те, чого ніколи вже не повернуть...