Знову пройшла у душі твоїй злива,
Знову ти плачеш поміж беріз.
Чом же не хочеш ти бути щаслива,
Нащо шукаеш сама собі сліз.
Знову відкрила серце, як двері,
Наче уперше, людям лихим...
Скільки ж так можна падать зі скелі,
Щоб залишалось те серце живим?