Колись моє серце таки дочекається втіхи,
Принаймні я вірю у це, попри хвижу вертку.
Вона намагається план протидіяння втілить,
Та марно, мабуть, я на іншім спіральнім витку.
Дивлюся на тебе, немов на ікону, й кохаю,
Тобою лиш марю, й на диво пишаюся цим.
Ти сильним багаттям зігріла сніги виднокраю,
Змішався порядок чіткий у положенні цифр.
Котрі небо хитре для нас у душі прописало,
Здавалося їх не змінити, хоч що не роби.
Єдина відмінність – я маю віднині кресало,
Тепер вже не змерзнем від подиху злої журби…
21:44, 17.01.2018 рік.
Зображення: http://womanadvice.ru