День похорон...
З десяток круків,
підвОду поглядом ведуть,
заламує матуся руки...
Я не піду!
У церкві тепло,
людно, тихо,
пливе медовий запах свіч...
зіщулююсь,- жахливе лихо
торкнулось пліч.
Не сила й дихати від горя,
у голові - страшнА імла,
поОдній гаснуть свічі-зорі...
Таки пришла.
Біди чужої не буває,
єднає дужче віри - страх...
то не в труну, в мене вбивають
останній цвях.
Німують говіркі селяни,
земля промерзла і звінка,
від кожного летить до ями,
аби укрити малюка...
Земля тепер йому за неньку...
Спокійно спочивай, маленький...