Коли здіймаються птахи
й летять встеляти біле поле,
мені здається, що ніколи
вони не сядуть на дахи.
Навіщо їм вертатись знов
дивитися, як смогом диха,
людина стільки творить лиха,
коли там простір. аж - агов.
Коли краса там - до безкраю.
від лісу, річки, аж до гаю,
і я лечу, все вище - дух,
від міста і його задух
Не покидайте нас, птахи,
не покидайте - як нам жити,
адже без вас будуть тужити
й боліти душі - не дахи.