Лес был живым... Из Лины Костенко

Алексей Бинкевич
Лес был живой. Он не прощался.
Ему б шуметь, не знать интриг.
Когда б я знала цену счастью, -
остановила бы тот миг.

А я не знала, я ж не знала,
да и мгновение само
роптать не думало, минало,
и в результате, где оно?

...На расстоянии разлуки
кольнёт, опалит, защемит -
твоё присутствие. И руки,
твоё обличье в этот миг.

Ліна Костенко

Ліс був живий. Він не прощався.
Віки, здавалось, прошумить.
Якби я знала, що то щастя,
я б зупинила оту мить.

А я не знала, я ж не знала,       
вона ж не скаржилась сама,
а мить минала і минала,
і от тепер її нема.

І тільки з відстані розлуки
обпалить, змучить, защемить -
твоя присутність, твої руки,
твоє обличчя у ту мить!

24.Ш.2002