Всі казки та легенди розпочинаються з кульмінації.
Ось – чудовисько люте, ось – лицар (з конем чи без),
ось – принцеса.
Ролі розписані заздалегідь, все очевидно та просто:
«наші», «німці», піф-паф, хендехох, полюбе капут,
зло – бо зло, так сі стало, шо зло – в лютих муках гине
від руки переможця (красава!) –
і бац – хеппі-енд!
…
…всім байдуже, що було раніше, яка причина,
та що буде опісля, як стихне оцей саундтрек,
і всі титри спливуть, як колись – кораблі до Трої…
… а вона – ну, Медуза – давно, із самого початку –
була жрицею храму Афіни. Цнотлива, юна,
неймовірно красива і чиста. А ще волосся –
довге-довге розкішне волосся, густе і чорне,
буцім заздрість жіноча (богиня – це теж кобіта).
Думаю, із волосся усе й почалося.
Бог морів Посейдон якось з неба на землю глянув,
бачить – дівчина гарна, ще й жриця, ще й чиста тілом
і душею, і коси за вітром летять, як птиці…
Чом би й ні? – він подумав знічев’я –
і шусь додолу,
на орла обернувся – аж хмара закрила сонце,
здоганяє нещасну, лишає криваві смуги
гострих кігтів на литках засмаглих…
Вона летить,
і голосить до неба, благає свою богиню:
«Справедлива Афіно, врятуй, збережи, спаси!»
Забігає до храму, орел вінценосний – слідом,
валить жрицю на камінь жертовний – і чинить глум,
розпанахує тіло дівчаче, ґвалтує душу.
Коси сплутані душать – як душить безсилий гнів:
«Ну за віщо?»…
А віща богиня ку-ку із неба,
бачить храм свій, і жрицю знеславлену, що ридає,
загорнувшись у коси, немов у молитви, і
каже мудра Афіна, скрививши вузенькі губи,
каже люта Афіна, узрівши криваві плями,
каже жертві на кахелях храму свойого люто:
«Прастітутка! Сама вінаватая! Вон атсюда!»
…
….Чорні коси ту ж мить ожили, поповзли по шиї,
зашипіли гадючо, і шкіра укрилась струпом,
а найгірше – то погляд… щоб знала, мала курвеґа!
Хто погляне у очі – той каменем стане вмить…
…
Все, що далі – загальновідоме. Горгона люта –
негативний (це кажучи м’яко) художній образ,
що живе грімзна-де у печері, волосся-змії,
бравий хлопець Персей, мідний щит (що дала Афіна ж!),
гострий меч – слава добрим богам! – голова від тіла
відлетіла, скотилась до ніг переможцю!
Аве!
…а ви знали, кого народила вона по смерті?
Через шию тоненьку, дівчачу, по суті, шийку
вийшли діти медузи Горгони і бога моря
(Зґвалтування богами завжди неймовірно плідне) –
Хрисаор велетенський з мечем золотим, блискучим
і Пегас. Тобто кінь. Поетичний, до речі, символ,
білокрилий, як татко.
А голову мертву мами
причепили на щит, щоб вбивала вона й по смерті,
(адже зло, так сі стало, шо зло).
А пройшли століття –
Стала дому Версаче
Вона логотипом модним…