Зневіри час в серцях посіяв страх.
Він на своїм шляху усе руйнує,
бо істини забули люди всує.
Потвора та навколо сіє прах…
Катком нещадно йде по головах,
навиворіт всім вивертає душі,
не знає ані моря, ані суші,
здоровий топить глузд в пустих словах…
Кудись мандрує мовчки бандурист.
Чому ж мовчить тепер його бандура?
Порвались струни, заважають мури?
А навкруги лиш чути вітру свист…
Що той вістун пророчим всім нам, крах?
Невже лихий приніс невтішні вісті?
Чому мовчать сліпці в селі і в місті?
Чи вже нас переміг зневіри страх?!.
05.01.2017