. . .
Менi ти смутку завдаєш,
тяжкого жалю,
коли так срiбно виграєш,
о мiй скрипалю!
На децi знiвечених струн
пекучим болем.
Душа, як птаха Гамаюн,
лiтає полем.
Душа, як птаха навеснi,
спiває криком.
Зiграй же, хлопчику, менi
сердечним смиком.
Зiграй же, хлопчику, менi
на канiфолi,
на тiй однiй моїй струнi –
нелегкiй долi.
Зiграй, юначе, хай впаде
пiд ноги небо.
Хай навiть сонце не зiйде,
зiграй – так треба.