Світлинку (це вона є фото) заздалегідь змінюю, бо — БУДЬМО І В ЮНИХ!
А мене вчили, що окупантська мова німецька; а вона — вже в двадцять четверте, — бач яка??
Безкаїновому та безіудиному Люду, Товариству, Суспільству... Бігме, Ви будете вимушені буть: БУДЬМО!!!
...і, направду, зА що є:
ненавидіти нас, браття?
що палА в душІ багаття:
й життєдайний жар дає!
що з цих душ повніє небо:
й гонять, кров-в-любов, серцЯ??
ще в письмі картина ця,
нема рамочки; й не треба!!
пЕкло в колот, ані руш:
все вороже й підвороже???
мОрок втужиться як може...
ТА ТРИМАЙМОСЯ ЖЕ ДУШ!!!
Російськорозуміючим, за змістом наближено:
...и, вправду, есть за что
ненавидеть нас, братОве?
что пылает в душе огнь:
и творит животворящий жар!
что полнится этими душами небо:
и сердцА перегоняют кровь в любовь??
ещё в работе эта картина,
и нет рамочки; и не нужно!!
в аду смятение: ни с места;
всё враждебное и подколдует???
мрак натужится как сможет...
НО НАМ ДЕРЖАТЬСЯ СВОИХ ДУШ!!!
Ся замальовка мала честь бути модерованою й осібно, й вкупі зо сайтом; як і "Я утверждаюсь", що є Павла Тичини:
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.
Джерело: www.ukrlib.km.ru.
Й не відділити Василеве-Симоненкове:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!
1962
___________________________________________________
Попри частину не видимих (а мої Дяка й "Будьмо" усім завше свіжі!) і відсутність ближчих в часі, —
з відгуків на «Приреченi На Перемогу» (Юрий Зозуля):
Божої Вам благодаті, Юрій! Дякую Вам за високу поезію.
Александр Ивченко 03.02.2017
Ова! Сильні слова та гарний вірш! Дякую за приємні хвилини!
Александр Владимирович Кошелев 16.12.2016
Як співається у пісні:
"Нас бьют - мы летаем!"
Цікаво пишете - подобається.
Перемоги нам над злом!
Мирослава Стулькивская 07.12.2016
Дякую з повагою за добротний твір, звучить, як натхнення.
Деякі вірші чомусь не відображуються, мабуть, на Вашій сторінці чергує якийсь стукачик)))
Настасья Янова 15.06.2016
Рускоязычная, знающая мову, любящая всем сердцем свою (нашу) Украину.
Будьмо!
З повагою.
Светлана Незабудкина 13.03.2016
Як уб’ють, то не хавайте мене на кладовищі,
бо зрадив я себе, людей і Бога.
Не везіть мене до морга, десь у канаві чи на болоті,
щоб без хреста та й на самоті,
бо не таким прощення на том і сьом світі,
нема душам таким спасіння та такій сволоті,
як доб’ють мене військові люди,
що в облозі держать нас повсюди,
то тіло моє не хавайте, псам та воронням віддайте,
череп мій дірявий прикопайте на гніздо для миші.
Кров людська – не водиця, л’ється, л’ється, нема краю,
я ж не знав, що живий, а вже вмираю.
Що я накоїв, і тіло, і душу свою занапастив,
ренегатам за гроші продав,
занапастився, побитий правдою та гнівом,
на самоті лежу та стогну,
бо боляче мені, як дерево сохну,
небо ще бачу і щось там чую,
я дуже жалію, що скоро сканаю,
я ж не кохав нікого і вже не покохаю,
життя прожив і нічого не знаю,
пізно задумався, де та правда на світі,
а вона вся ж в заповіті.
Може я покарав себе сам,
що пішов туди, де править хам.
дякую ВАМ щиро
Сергей Ткач 22 02.12.2015
Сподобалось
основному твору)
Лидия Ковтун 15.12.2015