Мамо, пам*ятаєш, ти мене будила:
«Прокидайся, доню, прокидайся, мила!
Он ріжечком стукає місяць у віконце,
Пташечки вмиваються, і чекає сонце
Вся земля, заквітчана, чарівною весною».
Мамо, пам*ятаєш, як удвох з тобою,
В нашому садочку ми ростили квіти,
Як дерева тихо прихиляли віти,
Вкриті ніжно-сяючими, диво- пелюстками…
Ти красу творила, дбайливими руками,
Дарувала ласку і землі, й рослинам.
Так життю раділа, а тепер покинула
Нас і десь мандруєш ти поміж зірками.
Я вдивляюсь в небо і шукаю, мамо,
Твої очі сині і в пір*ячках-хмаринках,
Росинках кришталевих і в дощу краплинках.
А барвінок наче, в душу зазирає
І твоїми рідними устами промовляє:
«Я завжди з тобою, доню, не журися,
Я в промінні сонця, в квітах – посміхнися!
Я тебе торкаюсь подихами вітру,
Я вночі вкриваю тебе місяць-світлом.
Я лунаю піснею, я течу рікою,
Я в твоєму серці, я завжди з тобою!»