Стояла груша, зеленел лесочек.
Печально небо затянула мгла.
У груши той был тонкий голосочек,
Как будто в детство вновь меня звала.
Средь поля долго говорили с нею,
Не слыша даже грохота дорог.
А старенький Сизиф, меня жалея,
Тем временем, все тяготы стерёг.
Не утаила мыслей сокровенных,
Стояли так, одна перед другой.
Она боялась холодов осенних,
А я боялась шума с суетой.
Вдвоем мы с нею слушали кукушку.
Тянулись тучи, как тревожный дым.
Сизиф был с трубкой -горькою подружкой
И так хотел опять стать молодым.
***
Стояла груша, зеленів лісочок.
Лина Костенко.
-*-
Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.
Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.
Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.
Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.