Із тишею ми мовчазні розмови
ведемо в ці зимові вечори
і пам’ять повертає знову й знову
в далекі дні щасливої пори.
Пригадую твої бездонні очі
і посмішку веселу на вустах,
а тиша про любов мені шепоче…
Ну, зовсім підла загубила страх!
Вже нічка розпустила темні крила,
бринять зірки на чорному рядні,
та відігнати думи ті несила…
Чом так приємно й затишно мені?
Цікава співбесідниця ця тиша
і душу спомин лагідно ятрить.
Життя само нову сторінку пише,
та інколи й минувшиною снить…
24.12.2017