Ці – звичайні, непомітні – кроки, дуже особисті,
і слова , які, крім тебе, я нікому не скажу,
і складають мій незмінний список тихих людських істин,
тих, які мені потрібні, тих, якими дорожу.
Хтось мене не розуміє, хтось проходить повз – не гляне.
Хтось і не помітить навіть суті кроків, суті слів.
Але я життя любити через те не перестану.
У душі моїй, у серці не замовкне щастя спів.
Цим простим словам і крокам неможливо научити.
Це у кожному – від неба, це – у серці, у душі...
Цим потрібно дорожити. Цим належить просто жити.
Шепотіти у долоні... Шепотіти у вірші...