***
Проміння сонця тьмяне,бліде,
Ховається,зника між хмар,
Ще мить- в свої палати піде,
В степу пил вляжеться та жар,
І все,чомусь враз засумує,
Принишкне ящірка в норі,
А ніч взуття своє роззує,
Босоніж піде по землі...
Де квіти,трави,що в росі,
Ген понад річкою німою,
Де верби стали над водою
І зажурились мов у сні...
Пищать, співають комарі,
Цимбалики, скрипки малІ,
Поволі степ знов оживає,
Поля без меж, лани безкраї...
Ізтиха дмуха вітерець,
У балці в травах повалявся,
Легкий, десь знов собі подався,
Майнувши птахом навпростець...
А зорі-вишні ясноокі,
У світ цей дивляться широкий,
Стрімкий, бурхливий, безупинний,
Як човен річки легкоплинний,
На верби, на стрункі тополі,
Що край дороги віють в полі,
На все те рідне і бажанне,
Сумне до болю, безталанне...
***