Мені снилась бабуся. Що вона ще жива.
Підійшла як у церкві. Засвітила слова.
І свят-вечір у хаті, і з медом кутя.
Всі зайці ще вухаті, і я ще дитя.
Стіни білі-пребілі, і натоплена піч.
Інкрустований місяць в заворожену ніч.
(Ліна Костенко)
На жаль нема уже бабусі,
Війною знищені слова,
Знов відлетіли дикі гуси,
Ще більш сивіє голова....
А сич то плаче, то сміється,
Плутають в вирії думки
І туга крає моє серце,
Що наша дійсність не казки...
П.В.М. 05.11.2017г.