Звездами стылыми падают яблоки, катятся по траве...
Осень блуждает по саду растрёпанной - ветер кружит в голове.
Листья к ногам ее жмутся испугано, шепчут:" Прощай и прости..."
Предана летом, растеряна... улица плачет в немой пустоте.
Слезы горьки, как любая иллюзия, в серое красят дожди.
Яблоки падают... прямо в ладони мне...крохи ища теплоты...
Зорями хворими падають яблука,
котяться по траві.
Осінь розхристана поміж дерев блука –
вітер у голові.
Листя до ніг перелякано тулиться,
шепче: «Прощай…Прости…»
Зраджена літом, розгублена, вулиця
плаче від самоти.
Сльози – гіркі, як надії нездійснені –
сірим стають дощем.
Яблука зорями прямо до рук мені
падають, теплі ще…
© Я ЕСТЬ