відволіктися від світу і мовчки цілувати солодкі вуста,
аж до скону, допоки за нами не прийде "добрий дядько"
в кімнаті де живе тиша, шепочу "я сам..."
а зранку ти пригостиш індичкою на День подяки,
якщо, звісно, завтра взагалі буде
якщо ти не залишиш мене у скруті,
якщо свято триватиме вічно
а не у дусі " я не повторюю двічи"
я - лицар твоєї втіхи
у потязі скорботних думок,
а все миршаве замете снігом
та наше кохання най бачить бог.
дощ зі снігом, як твої вуста з кавою,
ще хвилинка на "дівочі секрети"
все, що буде - лякає мене
все що було - впало зіркою з неба.
щовечора я виходив на подвір'я
курив і обіцяв тобі кинути
все минуло, і ми в тому не винні
але я пам'ятаю вуста цілувала якими ти
а зараз - сніг з дощем
і хороший господар не вижене собацюру в негоду
ми - дві протилежні галактики
ти - чарівна лялька, я - твій Робін,
але гра триває доти, доки не скинем лантухи.
сьогодні(можливо)
їй спаде на думку "а що він сьогодні робить?"
-господи, допоможи не втратити надію -
вдосвіта в неї тремтітеме тіло в якому був він
і ніякі ліки від цього не подіють
кажуть останню святість загубив херувім
мрії на лікарняному
нікому телефонувати
і у мізках сьогодні як воно є пекло
я був твоїм шанувальником затятим,
а зараз від однієї думки про тебе - небезпека
тим більше від мрії поцілувати....
моя депресія запрошує тебе до кав'ярні,
чужі рими з'їхали з помешкання віршів
боже, прости, але я її зараз поцілував би,
я навіть зголосився б на її " пиши"...
та хіба врятувати пацієнтку Кохання
в крижаному палаці де нікого крім Кая?
і гральні кісточки, зовсім не як печиво до кави
мозок знущається : не чіпай руками!
інколи немає різниці чи у багнюці борсатися,
чи у власній душі.