МорОзно. Сніг. Ні паростка живого.
Тяжію невблаганно до розлук.
Відчула раптом, що урешт готова
ігнорувати дотик сильних рук
твоїх. Пекучих сліз доріжка
то дань прощанню... неодмінна річ.
Перестелю до тебе звикле ліжко
і зкину споминів вервечку з пліч.
У серці буде порожньо й самітньо...
ні паростка живого. Всюди сніг.
Та осідлають сни пригоди літні
збивать упевненість холодну з ніг.