Мені б хоч мить належати собі:
Розкрити парасолі голубі
Бажань і мрій і, як птахи малі,
Тікать увись від грішної землі
Подалі, прихопивши ще й сонет
Чи недоспіваних пісень букет,
Вмостившись на хмаринах-подушках,
Що їх Господь тримає на руках,
І ноги звісить, як дитя з вишень,
І тишу пить, губами ; нітелень,
Нанизувати рими на разок
Та споглядать, як вибуха бузок
Заграв небесних. Може, отоді
І я, і вірші стануть молоді.
Душа поширша, буде знов рости,
Бо струсить мотлох чвар і суєти
І розцвіте, як жінка, навесні,
І забуя, мов сад, у райськім сні,
Не згубиться в скаліченій юрбі...
Мені б хоч мить належати собі!..