Ця біль моя! Безжальна, нестихаюча!
Ні втіхи, ні розради більш нема.
Немає завтра, лиш душа палаюча
Одна, однісінька… сама
Тікай світ за очі із дому!
Згорає память голубим вогнем.
Лікує душу те, що не знайоме.
І ми даремно спомином живем…
В німім мовчанні станеш на порозі.
Спитаєш в серця - бути, а чи ні?
І знов підеш по згореній дорозі,
У невідомі, ваблячі вогні…
Затягне міддь кленова рани.
Коли зірвешся в невідому путь
Зрубать себе під корінь надто рано,
Коли дороги зоряні зовуть…
Галина Ткачук Перевод
Оригинал
О, эта боль,
Безжалостно разящая,
Ни утешенья, ни покоя нет,
И завтра нет,одна душа скорбящая,
Совсем,не защищённая от бед.
Куда глаза глядят,беги из дома,
Сгорает память,голубым огнём,
Нас исцеляет то,что не знакомо,
Былой любовью, может, зря живём?
В немом молчанье,встанешь у порога,
Задумаешься :- Быть или не быть?
И эта вот, полынная дорога,
Куда- то, снова будет уводить.
Чему-то, расстояния научат,
Затянет раны,стойких клёнов медь,
Рубить себя под корень? Слишком, рано!
И смысла нет, рыдать и сожалеть.