Уже злетіла багрянИця з лісу,
опАло злото, хочеться теплА.
СтоЯть дерева жУрно, голі й лисі…
У лЕту казка бронзи відійшла.
А вітру поміж віт – таке роздОлля!
У кронах він уже не застряЄ.
Усе тепер підвладне його волі,
ганяє нИзом листя як своє.
Сумує на узліссі кущ калини,
хоча прикраси з нього й не знялИ.
Пернатих прихистИть у зимню днину,
щоб потім пташенята розцвілИ.
Останні дні… Усе чекає зИму,
з її морозом-дідом і сніжкОм.
На все свій час. Сьогодні лиш зазИмок,
а далі стало – срібним ланцюжком!
20.11.2017