Мара Белчева
ВЕЧІР
Там, де глуха кінчається алея,
мовчання розляглось під небесами.
Стоїть висока брама. Перед нею
дві сосонки стрункі мовчать так само.
Це хто ввійшов сюди переді мною,
за ким тут зачинилась чорна брама?
Десь звідтам звуки котяться луною –
це дзвін вечірній лине над полями.
Вмирає день. Спустошена до краю,
я щось втрачаю, сповнена нестями…
Вечірній дзвін помалу завмирає,
і тьма безмовно стелеться дворами.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
ВЕЧЕР
Простряло е зад глухата алея
мълчанието тъмните си двори.
Висока порта се черней. Пред нея
възправени бдят два безмълвни бори.
Кой беше тоз пред мен що влезе тука,
и портата след него се затвори?
От някъде вечерня бавно чука,
и звън се рони надалеч в простори.
Денят умира. Тихо тъй умира
и в мене нещо, и с душа се бори...
Вечерен звън се рони, бавно спира.
Безмълвно се тъмнеят тихи двори.