«Циганка – ворожка»
Йшов я довго битим шляхом,
Та й сів край дороги,
Бо стомився ідучи,
Заболіли ноги.
Повз село ішли цигани,
Прибігли дівчата,
Хоче кожна з них дізнатись,
Чи буде багата.
«Розкажи мені, ворожка,
Все про чоловіка,
А чи буде він розумний,
А чи недоріка?
Чи низький а чи високий
Молодий юначе,
Чи багатий а чи бідний,
Чи серце гаряче?»
Циганочка узяла
Одну з них за руку,
Посміхнулась сама собі:
«Бачу я розлуку.
У солдати на війну
Піде твій коханий,
Ти не плач, бо не один
Буде тобі даний».
«Хто ж іще? Тож признавайся».
Подружка сказала,
«А мені здалось, що брата
Ти мого кохала.
Ой лихо, ой лишенько,
Що то з нами буде?»
Стоять мовчки дівчата.
Що то скажуть люди?
А ворожку уже кличуть,
Час далі рішати,
«Ну, іще скажи хоч трохи», –
Подружці на вушко,
«Нелегка у тебе доля,
Мила цокотушко».
Залищилися дівчата
Самі на дорозі,
Спантеличені стоять,
А хлопці на возі.
«Забирають у солдати!» –
Одна з них сказала.
Тож права була ворожка,
Нас попереджала.
«Брата, брата не побачу!» –
Крикнула щосили,
Та й заплакала сердешна,
«А він же твій милий!»
Ось тобі і ворожба
Про долю чужую,
Я послухав, подивився,
Та й далі мандрую.
25-26.03.2017 р.