Червону троянду в осіннім саду
ще вітер холодний колише.
Неспішно вузькою стежиною йду
туди, де кохання залишив.
Туди, де гостинно шумлять вартові
завжди в Ясиновій діброві.
Не раз і не два де сиділи в траві,
колись о порі вечоровій.
Пісні нам співали дзвінкі солов’ї
і роки зозуля кувала.
Ти слухала мовчки зізнання мої,
та очі тебе видавали.
Палали ті лагідні очі вогнем,
світили як вранішні зорі.
Тепер у душі залишається щем
і спогади з присмаком моря.
Пішла ти у вічність, голубко моя,
зорею яснієш із неба.
І слухаю пісню сумну солов’я
давно я, кохана, без тебе…
15.11.2017