ті ніжні руки, ніжні губи
і вдалині відлуння, – любий
не властне зупинити мить
і знов та зірка мерехтить,
шукає нам в пітьмі стежину…
в міжлунні тоне дика мрія
про майбуття, про зливу щастя,
а не занадто те, та й нащо
нам дублювати суть клавіру,
знайти б у всьому тому віру…
відвертість слів перетворити,
а там, в подяку колориту,
вписать, в поштівку, тихість дум,
звучання ночі, терпкість струн…
прийми те дивне визнання –
навіщось колеться стерня
і чимось нас дивує місяць,
і ніч-чаклунка /думай/ жриця
з тим надзвичайним інтересом
під звуки фуг і полонезу,
знайде правдивий відгук миті,
де зорі росами омиті,
де дзвін монет, де сивий скит,
де сонце – літа фаворит
душа малює хвиль зітхання,
а в ньому пелюстки кохання
і ніжні руки, ніжні губи,
де в надвечір'ї чути, – любий…
*****
и руки нежные, и губы
и отголоски эха, – любый
не смогут миг остановить
и, вновь, звезды мерцает нить,
тропу нам ищет в темноте...
к той дикой, в лунных снах, мечте
о будущем, о ливне счастья,
не слишком ли её участья?..
для сути дубляжа клавира,
найти бы веру в том эфире...
перефразировать открытость,
и в благодарность колорита,
вписать в открытку, кротость дум,
звучание ночи, терпкость струн...
прими признанье от меня –
зачем-то, колется стерня
и изумляет лун граница,
и ночь-колдунья /думай/ жрица
с тем необычным интересом
под звуки фуг и полонеза,
найдет, как прежде, миг забытый,
где зори росами омыты,
где звон монет, где старый скит,
где солнце – лета фаворит
душа рисует вздох волны,
в нем лепестки моей любви
и руки нежные, и губы,
где в предвечерье слышно, – любый...
12.11.2017