"Все відходить в давнину..." Iван Коваленко
Все відходить в давнину:
Муки, радощі, печалі,
Дні ясні, коли стрічали
Нашу юність і весну.
Хвилі часу все забрали
І понесли вдалину.
Все відходить і зника,
Не лишається нічого,
Йде до чорного порога,
Гине, в’яне, утіка...
Всіх одна веде дорога,
Всіх одна несе ріка.
Все промчить і промине,
У безмежнім втоне морі,
Все, що мучило мене,
Що тобі чинило горе.
Вічність кола всі замкне,
Небуття усе поборе.
І однак ще варто жить,
Наші ще течуть хвилини,
Не опав ще цвіт калини,
Не дійшли ми до межі,
І під небом України
Рідні їй ми – не чужі.
---------------------------------
«Всё промчится и пройдёт» Иван Коваленко
Всё промчится и пройдёт,
В безмятежном сгинет море,
Всё, что мучило меня,
И тебе несло лишь горе.
Вечность всё замкнёт когда-то,
Небытьё всё переборет.
Всё уходит, погибает,
Не оставив ничего,
Всё до чёрного порога
Гибнет, вянет, утекает…
Всех ведёт одна дорога,
Всех одна река встречает.
Всё всегда уходит вдаль:
Муки, радости, печали,
Ясный день, когда встречали
Нашу юность и весну.
Но минуты всё забрали
И умчали в даль одну.
И однако стоит жить,
Час последний не настал,
Цвет калины не опал,
Не дошли мы до межи,
И под небом Украины
Нету среди нас чужих.
(10.11.2017)