Судомно зводить Ніч страшенні руки
На шиї чергового силуету
І, проковтнувши вичавлені муки,
Бере між пальці чорну сигарету.
Сльозяться очі втомою і димом,
Тремтять, піднявши свій холодний погляд,
Намацують приховано-інтимний
Суцільний страх: всередині і поряд.
Здригнеться Ніч хронічним кашлем в руку,
Зітханням тишу хрипко перекреслить.
І буде пам'ять про серцевий стукіт
Виною мучить, як одвічний месник,
Бо в цій труні, під віком і віками
Холодної тренованої спраги,
Пульсує лиш серцеподібний камінь,
Що тяжко впав на доленосні ваги.
Вітри зубами заскриплять суворо -
Начхає темінь на пусті погрози,
Бо перейти до справи ще не скоро,
Бо горло душать мотузками сльози;
Бо в лівій - жертва, і жага - у правій.
Бо мусять губи посмішкою грати.
І чорні руки, назавжди криваві,
Самій собі невиліковні кати.