Ніхто не знав, що на душі було у Майстра,
Кого він серцем так окрилено шукав…
Чи може Музи повів, чи ту зустріч завтра,
Котру створив разів із сто в своїх думках?
А може щастя приголомшливе пришестя,
Таке, щоб вибухом чуттів зірвало дах!
Як грім на яснім небі… Хай проміння пестять
Теплом і світлом квіти, як він це жадав!
Ніхто не знав, що на душі було у Майстра,
Про що він марив, скільки прикрощів схопив…
Кому горіла в серці незгасима ватра,
Що біль встромляла, мов трояндові шипи.
А він творив, вже звикся до такого стану,
Навчився навіть у собі цькувати хіть…
Сам й не чекав, що всі льоди отак розтануть,
В минуле візьмуть тінь кайданів лихоліть.
20:24, 07.11.2017 рік.
Зображення: https://elenadudina.deviantart.com