***

Зринає з прохолодного туману
Той день, хоча й пройшло дванадцять зим...
Той день, що й досі – незагойна рана.
День, коли став ти ангелом моїм.

Дванадцята вже осінь догорає,
До краю всіх доспівано пісень,
Збиваються птахи в зимові зграї,
А серце крає той жахливий день,

Коли я ще не знала про жахіття,
Про землю, що пила останній біль,
Про гіркі квіти та колюче віття,
Про сліз майбутніх кришталеву сіль...

...Я знов – у прохолодному тумані
(Хоч відтоді пройшло дванадцять зим),
Крокую у оманливім світанні,
Милуюсь спогад-поглядом твоїм,

Не знаючи, що погляд був останнім...
...Все відняло криваве те світання...


05.11.2017