Легенда про пшеницю
(християнська)
Ходив колись давно Господь Землею,
Дивився, чи порядок нині з нею?
І як живуть там зараз грішні люде -
Міняти що, чи хай все так і буде?
А на Землі завжди буяло літо,
Як треба - все було дощами вмито...
Дерева у лісах росли плодові,
Джерела, як одне, були медові!
Життя було щасливе і прекрасне,
Сумирна звірина, та іще й красно
Травичку, як одне, усі жували,
НікОли ні на кого не напали.
Людина ні хвороб ні бід не знала...
Та ще й така пшениця виростала,
Що колос від землі вже починався,
Зерном, як біб, він щедро наливався!
І хліба так багато люди мали,
Що вже його вони не цінували...
З достатку і розбестилися дуже,
Й серця їм позачерствіли байдуже.
Ось чує Бог - якраз десь хліб іспікся,
Духмяний аромат так смачно лився...
То й став собі Господь по-біля хати,
Надумав трохи хліба попрохати.
Та й бачить - закалякану дитину
Тре мати хлібом, ось де, біля тину!
А змореному дідові старому
Відмовила: - Йди геть від цього дому! -
Розгнівався Господь: - Жорстокі люде,
За це вам покарання, звісно, буде! -
Зійшов на Небо й нумо проклинати...
Вже людство по заслузі буде мати!
Земля усюди вмить закам'яніла,
Посуха з нівідкуди налетіла...
Морози й завірюхи вслід за нею...
Таке ось сотворив Господь з Землею!
Та ще ж і лютий голод допікає,
Поїстоньки нікому і немає...
І, ніби, на подовження до драми,
Багато звірів стали хижаками!
А Бог, коли від гніву вгамувався,
Мабуть, на Небі, сам і здивувався...
На Зиму й Літо рік він розділяє...
Аж чує - хтось там молить та гукає!
Просити стали Бога Пес та Кішка:
- Невже не маєш жалю навіть трішки?
Вже й рік нема з медовою водою...
Доволі люди скарані Тобою.
То дай же хліба, Господи, Собаці,
Бо що ж це мені їсти, небораці?
Я - вірний, я - хороший, Ти ж бо знаєш...
За віщо мене, Боженьку, караєш? -
Та й Киця з ним заплакала: - Ой, нене,
Згадай, Всевишній Боже і про мене!
Хоча я шкідників ловлю багато,
Та хочеться і хлібця пожувати. -
Отак вони удвох ридали в голос...
І дав тоді їм Бог пшеничний колос.
Та вже не від землі він починався,
А лише на верхівці колихався.
Та й зЕрнятка були дрібні у нього,
Звичайно, не як біб... То що із того?
Бо хліб же... Так що треба добре знати:
Без Кішки і без Пса його не мати
Могли з своєї пихи грішні люде...
То кожен хай про цеє не забуде!
*
А Пес і Киця й нинішньої днини,
Як хліба ОБЕРІГ біля людини.
- - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда о пшенице
Ходил когда-то давно Господь по Земле,
Смотрел, порядок ли нынче с нею?
И как живут там сейчас грешные люди -
Менять что-то, или пусть всё так и будет?
А на Земле всегда изобиловало лето,
Если надо - всё было дождями умыто...
Деревья в лесах росли плодовые,
Родники, как один, были медовые!
Жизнь была счастливая и прекрасная,
Смирные звери, да ещё и прекрасно
Травку, как один, все жевали,
Никогда ни на кого не напали.
Человек ни болезней ни бед не знал...
Да ещё и такая пшеница вырастала,
Что колос от земли уже начинался,
Зерном, как боб, он щедро наливался!
И хлеба так много люди имели,
Что уже его они не ценили...
С достатка и распустились очень,
И сердца у них очерствели безразлично.
Вот чует Бог - как раз где-то хлеб испёкся,
Душистый аромат так вкусно лился...
Вот и стал себе Господь возле дома -
Надумал немного хлеба попросить.
Да и видит - испачканного ребёнка
Трёт мать хлебом, вот где, возле изгороди!
А усталому деду старому
Отказала: - Иди прочь от этого дома! -
Разгневался Господь: - Жестокие люди,
За это вам наказание, конечно, будет! -
Взошёл на Небо и давай проклинать...
Уже человечество по заслуге будет иметь!
Земля везде мгновенно окаменела,
Засуха из ниоткуда налетела...
Морозы и метели вслед за нею...
Такое вот сотворил Господь с Землёю!
Да ещё ж и лютый голод допекает,
Покушать никому и нет...
И, будто в продолжение драмы,
Много зверей стало хищниками!
А Бог, когда от гнева успокоился,
Наверное, на небе, сам и удивился...
На Зиму и Лето год он разделяет...
Да слышит - кто-то там молит и окликает!
Просить стали Бога Пёс и Кошка:
- Неужели не имеешь жалости хоть немножко?
Уже нет и рек с медовою водою...
Довольно люди покараны Тобою.
Так дай же хлеба, Господи, Собаке,
Ведь что же мне кушать, бедолаге?
Я - верный, я - хороший, Ты же знаешь...
За что меня, Боженька, наказываешь?
Да и Кошка с ним заплакала: - Ой, мама,
Вспомни, Всевышний Боже и про меня!
Хоть я вредителей ловлю много,
Но хочется и хлебца пожевать... -
Вот так они вдвоём рыдали в голос...
И дал тогда им Бог пшеничный колос.
Но уже не от земли он начинался,
А только на верхушке колыхался.
Да и зёрнышки были мелкие у него,
Конечно, не как боб... И что из того?
Ведь хлеб же! Так надо хорошо знать -
Без Кошки и без Пса его не иметь
Могли из своей гордыни грешные люди...
И каждый пусть об этом не забудет!
*
А Пёс и Кошка и на сегодняшний день
Как хлеба ОБЕРЕГ возле человека!