“ІІ. Останні дні” Iван Коваленко
Він, хворий, тут сидів щодня над ставом,
Дививсь на церкву, на пташиний літ,
Щоб у душі своїй лишить їх вічний слід
І так у вічність увійти по праву.
На луках он покошено отаву,
А там калина чи червоний глід.
Він дивувався, скільки довгих літ
Міняв красу на працю чи на славу.
А день згаса, і дихать все трудніш.
Коли б ще дописати отой вірш,
Що він його почав колись весною...
А на ставу буяє осока,
Така весела, свіжа і струнка,
Що ніби й не чека когось с косою.
----------------------------------
«2.Последние дни» Иван Коваленко
Больной, он шёл к пруду, туда, где травы,
Смотрел на церковь и на птичий лёт,
Чтобы в душе остался вечный след,
Чтоб в вечность он сумел уйти по праву.
И на лугах он скашивал отаву,
А там калина, красный бересклет,
И он дивился, сколько долгих лет
Он красоту менял на труд и славу.
День погасал, и всё трудней дышать.
Ах, если б этот стих мне дописать,
Который начал он писать весною.
А на пруду осока высока,
Так весела, свежа, стройна, тонка,
Словно не ждёт к себе руки с косою.
(4.11.2017)