До картини Цезарія Ганушкевича
У оберемку почуттів,
що падають з небес на землю,
звучить птахів разючий спів -
жагу розпалює пекельну.
Між вічністю і нежиттям,
де люди, звірі, сірі тіні -
приречені на каяття...
За що? І винні, і безвинні.
Сей незбагненний дивогляд -
пласти нестримних переміщень?
Чи догорає райський сад?
Живі ще є на попелищі?
Чи то народжується світ?
Чи то його кінець прийдешній?
Шляхи небачених орбіт,
утрата нездобутих звершень?
Прихисток тих, хто не любив -
червоно-чорні смуги долі.
То падає з небес, поволі -
мій оберемок почуттів.