Любові нам більше не стане.
І вік оминає прокляттям на серці.
Тремтить лише те, що не входить у плани.
Любові не стане, а інше - інерція.
Нарешті узгоджено розум і щем.
Яка там теорія струн, синхронія?
До біса це важко під власним дощем,
Коли кожен день мені cпогадом віє.
Це все найсміливіші, терпкі дрібниці.
Нема вже часу на кохання та сни.
У жінки над ліжком блискуча рушниця
Висить, щоб приборкати страх до весни.
І вже не бентежать свої розмальовані мари.
Усе розчинилось в туманнім жалю.
Нема що втрачати, але незабаром
Повернеться в темряві слово "люблю".