Віддай мені свої страждання,
Хоч і моїх, на жаль, вже й досить.
Як вважаєш, яке моє одне бажання?
Воно завжди тебе жадає, просить.
Сподіваюсь, що спогади твої не вмерли з днями,
Зітхання й сльози — найкращі друзі на цей час.
Щось спалахнуло та й згасло поміж нами.
Все не те. Лише думки вбивають нас.
Колись знайдеш мене у відображенні на склі,
Там я щосили посміхнусь, згадаєш?
У душі руками гребсти жмень землі,
Побачити, як ти вночі спостерігаєш?
Все рівно, не маю права щось робити.
Адже ніхто нікому не повинен,
Але спробуй одну річ зрозуміти—
Ти, крім мене, нікому не будеш потрібен.