Мовчи, коханий, бо зимно від слів твоїх,
а я ще літня і хтива, в полоні мрій...
в думки спекотні не вкравсь іще перший сніг,
рожевих марень в душі, наче бджілок рій...
Мовчи, коханий, бо йде горобина ніч,
жахлива буря розвіє чарівність сну
і вирве крила білЕнькі з тремтячих пліч,
і геть відкине у темряви глибину...
Помовч, хоч хвильку, аби я відчуть змогла
як чезнуть літа принади,- не втримать їх...
промінчик сонячний раптом позбувсь тепла
і лиш просвічує перший лякливий сніг.