В лахмітті сірому зненацька день,
Душа-бідося мокне під дощами...
Блукає знову осені мігрень
Холодними та хворими стежками.
Позбулось небо сонячних прикрас,
Намисто щастя порване вітрами...
Довкола повно немічних гримас,
Що в серці б'ються грубими словами...
Моя це Осінь... З нею самота,
Ночей безглуздих чорно-білий смуток...
Де так кричить шалено німота,
На землю пада як кривавий згусток...
Що завтра?.. Немічним своїм віршем
І струнами каліченої скрипки,
Прийду... Де час знов буде палачем,
Закінчаться слова... Лише три крапки...
(29.10.2017)
Картинка з інтернету. Вдячна автору.