Журлива осінь знову пропливає,
немов у небі журавлиний клин.
Ховається уже за небокраєм
і сумно лине малиновий дзвін.
Сльозить росою, тихо пада листя,
жоржини гублять запізнілий цвіт.
Калина у червоному намисті,
як дівка увібралась в оксамит.
І день, забувши всі перестороги,
приречено блукає між осик.
Кричить душа про болі і тривоги,
а голосу не чути, геть осип.
Дощить частіше темними ночами
і вельми сиро нині на душі.
Думки снують немовби ті прочани,
заковані у часу кунтуші...
27.10.2017