Сярпом халодным восень травы косіць,
ўсё, што паспела, верасень бярэ ў мяшок.
Я да сябе іду, адна - праз восень,
пагаварыць з сабой дала я ёй зарок.
На неба выплыў сціплы месяц моўчкі,
сланечнік сумна галаву сваю схіліў.
А ў сэрцы боль, як вастрыё іголкі,
то плачуць не замоленыя мной грахі.
Дарогі, што не пройдзены, забыты,
ці слова, што на сэрца камяням лягло.
Прашу у Бога міласці вялікай,
а я забуду ўсё, што болю мне дало.
* * * 26.10.2017 г.
Іду через осінь
Серпом холодним осінь трави косить,
плоди достиглі в торбу вересень збира.
А я іду, до себе, через осінь,
нам наодинці побалакати пора.
На небо, щойно, здибав блідий місяць,
голівки похилили сумно соняхи,
а в серці щем, тонкий, як голки вістря,
це плачуть незамолені мої гріхи.
Дороги, що не пройдені лишились,
чи слово, що на серце каменем лягло...
На Божу сподіваюся я милість.
Прощаю все, що мені болю завдало.
МАГДА.