Ми безтурботні у дитинстві:
Ось ти, ось я, і що нам осінь,
Чи діло є до безголосся,
Чи до жовтневого барвистя,
Чи до дощів, чи до туманів…
Ось я, ось ти – це коло друзів,
Які бували голопузі,
Робили м’ячики з каштанів,
Чи грали в хованки зі сміхом,
І ти, і я… Змокрілі спини,
Втомившись, поруч так невинно
Сиділи й длупали горіхи…
І не соромились нітрохи,
Чи ти , чи я… Бо хто ми – діти!
Було дозволено радіти
Словам дурним, невдалим крокам…
А де та осінь… Все там само…
Хто ти? Хто я? Давно дорослі…
І вже немає тих відносин…
Бо ми для діток тато, мама…
А ще не друзі, так – знайомі…
Ось ти, ось я, а між – минуле…
І безтурботність промайнула,
А що було – це теплий спомин!
(24.10.17)
ПЕРЕВОД с украинского Светланы Груздевой:
http://www.stihi.ru/2017/10/27/52
Беспечность свя'та в детском свете:
Вот ты, вот я – и что нам осень?
Нет дела нам до безголосья
И ярких бликов разноцветья,
И до дождей, и до туманов…
Вот ты, вот я – кружок наш узкий…
Бывали мы и голопузы,
Мяч мастерили из каштана,
Играли в прятки без обмана,
И ты, и я…взмокали спины…
А притомившись, так невинно
Орехи лузгали по кругу…
И не стеснялись мы друг друга,
Ни ты, ни я…ведь кто мы? –дети!
Разрешено нам всё на свете:
Слова дурные, неудачи…
Где нынче – осени удачи?!..
Кто ты? Кто я?– Повырастали
И сами мамами мы стали,
Другие – папами… Резонно,
Что нынче просто мы знакомы…
Вот ты, вот я …а между нами
Лишь детство с тихими шагами…
Беспечность быстро промелькнула…
Воспоминаньем козырнула!