Коли я піду між вогнів назавжди мандрувати,
За мене молитись не треба, я сам помолюсь.
Я власне чистилище знав, закодовані грати,
У них дивним чином утримував з пафосом лють.
Мене не шукай у світах, де знаходяться люди,
Там тільки химери й бездушне стремління нажив.
А ще – безпорадність надій, що сумують усюди,
Куди не поглянь, зостаються лишень міражі.
Покликання щире нікому, на жаль, не потрібне,
Слова, наче листя, пожовкли й опали давно.
Або ярликами вдалися у лестощах срібних,
Якась мімікрія… Комусь розпізнати дано
І стати на захист глибинної пам’яті предків,
Хай важко це буде, та мусить душа чути пульс.
Коли я піду мандрувати до зір осередків,
За мене молитись не треба, я сам помолюсь.
21:29, 24.10.2017 рік.
Зображення: http://light-of-angels.ucoz.ru