Літо спритно сніп останній вижне.
Сколе ноги вичахла стерня.
Виблякнуть, мов очі, квіти пижмо.
І літа пришпорять біг коня.
Коню,невгамовний гордий часе,
Стрімко ти несешся вдалину.
Юність пінно перебродить квасом.
Вихлюпнеться згодом в сивину
Так бажалось високо літати
І ширяти крилами орла.
Душу обгортать в шовки-блавати,
Вільним буть, як в полі ковила
Так хотілось досягнути неба
І крильми торкнутися зірок
Успіх осідлать , зухвалий гребінь,
Віднайти « зозульчин чобіток».*
Прагнулося вічного кохання,
Щоб зустріти принца на коні…
Одягла любов вінець страждання
У безжальні зради дні сумні.
Так хотілось… Доля корективи
Вносить в книгу кожного життя…
Радості припливи і відпливи
Зникли в океані забуття.
А так хотілось!...
«зозулькин чобіток».* - в дитинстві ми шукали цвіт « зозульчин чобіток »
вірилось хто знайде його – буде щасливим