Іван Вазов
СЕРЦЕ ПОЕТА
Містке в поета серце і завзяте,
світовну скорб він носить із собою,
зачує лжу – не буде німувати,
зачує сальву – то стає до бою.
Воно відкрите світові цілому,
воно – відлуння щастя й в кожнім слові
бере до себе біль життя й утому,
бо завжди насторожі, наготові.
Поета серце – наче море пінне:
гойдає небо хвилями своїми,
і хоч левіафана, хоч пір’їну –
усе воно, могутнє й сильне, втрима.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Иван Вазов
СЪРЦЕТО НА ПОЕТА
Сърцето на поета е голямо,
при лична скръб и мировата вмеща,
зачуй ли стон – то не остая нямо,
при тръбен звук и то се ратник сеща.
Това сърце не е ковчег затворен
за чужди радости, тъги, то ек е
на всякой трепет на живота морен,
и вечно будно, вечно то нащрек е.
Поетското сърце море е също:
небето отражава и го люшка,
еднакво е приветно и могъщо
левиатан ли носи или шушка.