Переболела Вами, пригубила
Любви, похожей на волшебный сон,
Она подкралась тихо, как Далила.
А разум спал - доверчивый Самсон.
Пора прощаться. Все вернулось в будни.
На зимних окнах мерзнут витражи.
Как быть теперь? Что делать теперь будем?
Такой родной стал, вдруг, таким чужим.
Короткой сказке помашу рукою.
Была и нет. Как сон, как миражи.
Сияет тихо над моей судьбою
Любви той свет и озаряет жизнь.
****
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.