з небесного літа, волошково-квіта,
та врода намита, колись й розповита:
не вбита, не зжита; не руш, – Мову жита...............
на бЕрезі неба,
при самій землі, —
не чув я, а знаю...
на березі неба,
з життя ув імлі, —
на промінь стікаю...
для всенького роду
тут знАйдете згоду, —
з найвищого мита...
волошковоквіту,
небесновідмиту, —
чи й Мову, — Спів жита...
поміж землі й небес,
наскрізь лайна, чудес, —
Б’є Світла Прибій...
Своє Домиває,
Собі Добирає, —
то хто ж йому Свій............
І, наново: ні дня, ні каїну, ні юді, не ріднЯ.
А що війна – то смерть й "братерським" окупантам.
Мало честь бути модерованим, утретє вже зі мною; за відгуками жалкую, — але ж війна.