Что тебе нужно? Бессильно упали
Руки, любившие губ твоих лесть…
Я говорила, что я не из стали.
Да, и у стали предел тоже есть.
Тихая грусть и смирение – это
Все, что осталось от встречи миров.
Смажет зеленкою раны мне лето,
Под ноги бросит цветастых ковров
Великолепие, помнишь, босые
Мы танцевали на белом песке
Плеса речного? Как странно! Чужие?
Держится связь на одном волоске…
Мне ничего уже больше не надо...
http://stihi.ru/2020/11/12/7839
***
Я ГОВОРИЛА, ЩО Я НЕ ІЗ СТАЛІ
Що тобі треба? Безсило упали
Руки, хоч прагнули пестощів вуст...
Я говорила, що я не із сталі.
Хоч і у сталі межа є чомусь.
Смуток тихенький, смиренність розлито -
Все, що лишилось від стику світів.
Рани помаже зеленкою літо,
Килими кине під ноги без слів,
Пишні, квітчасті. Згадай же, як босі
Ми танцювали на білім піску
Плеса річкового. Дивно так! Й досі
Старий зв'язок на однім волоску...
Більше нічого уже я не хочу...
Валентина Лысич